Їхали, їхали цілий день до вечора, а як стало сутеніти, зупинилися в лісі на ночівлю. Булат-молодець і говорить:

— Я ляжу відпочину до півночі, а з півночі ти відпочиватимеш, а я стерегтиму.

Ще північ не прийшла, як Іван-царевич розбудив Булата-молодця. Булат-молодець схопився:

— Що таке?

— Нема моєї нареченої! — каже Іван-царевич, а сам плаче гіркими сльозами. — Я задрімав трохи, а її не стало!

Придивився Булат-молодець до слідів на рясній траві навколо й каже:

— То Кощій Безсмертний твою наречену вкрав. їдьмо його шукати.

Сіли на коней і поїхали.

їхали вони, їхали, коли це дивляться — пасеться сила-силенна худоби. Булат-молодець придивився до худоби, до пастухів і каже:

— Це худоба Кощія Безсмертного.

От Іван-царевич і Булат-молодець повбивали Кощієвих пастухів, а самі одяглися в їхню одежу і погнали худобу до Кощієвого двору.

Тільки пригнали, вискочила служниця, вибрала з отари білу козу і почала доїти у золоту дійницю. Булат-молодець і питає:

— Для кого це ти доїш молоко у золоту дійницю?

— Та понесу царівні умиватися, — каже служниця.

Тут Булат-молодець наказав Іванові-царевичу зняти з руки перстень, що йому царівна подарувала, та вкинути його в молоко.

Принесла служниця молоко до царівни, а та почала вмиватися і побачила перстень.

— Звідки тут перстень? — питає.

— Та то, мабуть, пастухи вкинули, — відповіла служниця.

— Біжи швидше та поклич їх сюди!

Привела служниця пастухів, глянула на них царівна і пізнала Івана-царевича і Булата-молодця.

— Тікаймо з нами! — кажуть вони.