«Ні, – сказав Білан твердо. На цьому хуторі не маємо засобів для цукрового виробництва. Крім цього, цукор для тебе зайвий. Матимем досхочу вівса та сіна».
«А чи дозволять мені носити стрічки у гриві? – питала Марічка.
«Товаришко, – сказав Білан, – оці стрічки, що до них ти так привикла, – тавро неволі. Чи не можеш зрозуміти, що свобода варта більше ніж стрічки?»
Марічка погодилась, та не виглядала на дуже переконану.
Ще важчу боротьбу довелося свиням звести з брехнями, що їх поширював освоєний крук Мойсей. Мойсей, особливий пестун п. Джонса, був шпик і наклепник, але й розумний промовець. Він запевняв, що знає про існування таємничої країни, яку звуть Смоктунцевою Горою і куди простують усі тварини після смерти. За словами Мойсея вона лежала десь вгорі у небі у невеликій відстані від хмар, але поза ними. На Смоктунцевій Горі сім днів у тижні неділя, конюшина росте круглий рік, а цукор та макуха зріють на живоплоті. Тварини ненавиділи Мойсея за те, що байдикував і розказував небилиці; проте деякі зпоміж них вірили у Смоктунцеву Гору і свиням доводилось завзято сперечатися, щоб переконати їх, що таке місце зовсім не існує.
Найвірнішими їхніми учнями були два їзджалі коні, Гнідко та Конюшина. Обом їм надзвичайно важко приходилось видумати щось самостійне, зате прийнявши свиней собі за учителів, вони сприймали все що ті їм говорили і простими словами переказували це іншим тваринам. Вони були невідмінно присутні на таємних зборах у клуні і вели перед у співі «Звірів Англії», що завжди кінчав збори.