Свині по суті не працювали, тільки керували і доглядали інших. З огляду на їхні вищі знання, їм годилось перейняти провід. Гнідко й Конюшина запрягалися, звичайно, до жниварки чи громаділки (зайва річ згадувати, що в ці дні обходилось без вудил і уздечок) і вперто ступали по полю вперед і назад, а за ними ходила свиня, покрикуючи «гайта, вйо, товаришу», або «тпру, вісьта, товаришу,» залежно від потреби. І кожна тварина, аж до найменшої, брала участь в праці при перегортанні сіна і у возовиці. Навіть качки і кури працювали тяжко – увесь день бігали сюди-туди під пекучим сонцем і носили маленькі віхті сіна у дзьобах. Накінець виявилось, що косовиця забрала їм на два дні менше часу, ніж, бувало, Джонсові та його наймитам. Ще більше, це був найбагатіший збір з усіх, що їх досі бачив хутір. Нічого не змарновано: гострий зір качок та курок познаходив усе аж до останньої стеблини. І жодна тварина в колгоспі не вкрала навіть пригорщі.

Усе це літо праця в колгоспі відбувалась, мов хід коліщаток в годиннику. Тварини ніколи навіть не уявляли собі, що можуть бути такі щасливі: кожен шматок страви був тепер виразною насолодою, бо це була справді їхня страва, вироблена ними на власний вжиток, а не наділювана, мов милостиня, завидющою панською рукою. Відкол’и людські істоти – чужоїди пішли собі геть, кожному діставалось більше їжі, було більше дозвілля, хоч тваринам бракувало ще досвіду. Зустрічались вони з численними труднощами: наприклад, пізніше, коли зжали збіжжя, довелось їм витоптати зерно прадавнім робом і видути полову віддихом, бо в колгоспі не було молотілки – але свинячий розум і Гнідкові величезні м’язи завжди знаходили вихід із положення. Гнідко викликав загальний подив. Ще за часів Джонса був він робітник пильний, але тепер скидався скоріш на трьох коней ніж на одного; були дні, коли здавалося, що вся робота в колгоспі спочиває на його могутніх плечах. Від ранку до вечора він то тягнув, то попихав, завжди там, де було найважче. Він домовився з одним із півнів, щоб той будив його ранком на пів години раніше як інших, і заки починався звичайний трудовий день, він заходжувався добровільно біля якогось завдання, де поміч була найбільш потрібна. На кожну проблему, кожен неуспіх у нього була одна відповідь: «Працюватиму дужче!» – він її прийняв як свою особисту приповідку.