Прибігли слуги до верби. Вони бачили, що Ворона з ланцюжком спускалася недалеко від землі, а потім підлетіла вже без ланцюжка. Значить, десь тут його випустила! Почали шукати, аж далі один, угледівши дупло, зазирнув до нього і побачив, що ланцюжок блищить усередині. Зараз вони розкопали нору, аж бачать, у норі, звившися в клубок, лежить величезна чорна Гадюка. Не питали слуги, що Гадюка в крадіжці зовсім не винна, витягли її з нори і вбили, а ланцюжок забрали.
А Ворона дуже врадувалася, побачивши смерть свого ворога, і з того часу жила собі спокійно.
КОРОЛИК І ВЕДМІДЬ
Ішов Ведмідь з Вовком по лісі, аж ось зацвірінькала якась пташка у корчах. Підійшли ближче, а маленька пташка з задертим хвостиком скаче по гілках та цвірінькає.
— Вовчику-братику, а що це за пташка так гарно співає? — запитав Ведмідь.
— Цить, Ведмедю, це Королик! — шепнув Вовк.
— Королик? — прошепотів і собі переляканий Ведмідь. — Ой, то в такім разі треба йому поклонитися?
— Авжеж, — каже Вовк, і обоє поклонилися Короликові аж до самої землі. А Королик навіть не дивиться на них, скаче собі з гілки на гілку, цвірінькає та все задертим хвостом махає.
— Чи бач, яке мале, а яке горде! — бурчить Ведмідь. — Навіть не гляне на нас! Цікаво б було хоч раз заглянути, як там у нього в палаті.
— Не знаю, як воно буде, — мовив Вовк. — Я хоч і знаю, де його палата, але заглядати до неї ніколи не посмів.
— А що, страшно хіба?
— Страшно не страшно, а так якось не випадало.
— Ну, ходім, я загляну! — промовив Ведмідь. Прийшли до дупла, де було Короликове гніздо, та тільки що Ведмідь хотів заглянути досередини, аж тут Вовк — сіп його за полу.
— Ведмедю, — прошепотів, — стій!