А Ведмедя, що в війську йшов із самого заду, під час переполоху добре-таки Кабани, Сарни та Олені ратицями попід ребра потолочили, так що він лежав та тільки охав.
— Іди, дай мені спокій, — буркнув він. — І десятому закажу, щоби з тобою не зачіпався.
— Ні, друже, цього не досить, — мовив Королик. — Ти повинен піти до мого дупла й попросити пробачення у моїх дітей, бо інакше тобі ще гірше лихо буде.
Мусив Ведмідь іти й просити в Короленят пробачення. Аж тоді Короленята задовольнилися й почали знов їсти та пити.
ЛИСИЧКА І ЖУРАВЕЛЬ
Лисичка з Журавлем дуже заприятелювали. От Лисичка і кличе Журавля до себе в гості:
— Приходь, Журавлику! Приходь, любчику! Чим хата багата, тим і вгощу.
Іде Журавель на прошений обід, а Лисичка наварила кашки з молочком, розмазала тоненько по тарілці та й поставила перед Журавлем.
— Призволяйся, не погордуй. Сама варила.
Журавель стук, стук дзьобом — нічого не спіймав. А Лисичка тим часом лиже та й лиже кашку, аж поки сама всієї не з’їла. А коли кашки не стало, вона й мовить:
— Вибачай, кумочку, більше не маю чим угощати.
— Спасибі й за те, — пісним голосом промовив Журавель. — А ти б, Лисичко, до мене завтра в гості прийшла.
— Добре, Журавлику, прийду, чому не прийти, — каже Лисичка.
Другого дня приходить Лисичка, а Журавель наварив м’яса, буряків, квасольки, картопельки. Покришив дрібненько, склав у високий глечик з вузькою шийкою та й поставив на столі перед Лисичкою.
— Їж, кумонько. Не погордуй, люба моя, — припрошує Журавель.
Нюхає Лисичка — смачно пахне. Встромляє голову в глечик — не йде голова. Пробує лапкою — не витягне. Крутиться Лисичка, скаче навколо глечика, а Журавель їсть собі шматочок за шматочком, поки всього не виїв.
— Вибач, любонько, — каже, випорожнивши глечика, — чим хата багата, тим і рада, а більше на цей раз нічого немає.
Розсердилася Лисичка, навіть не подякувала за гостинність. Вона, бачите, думала, що на цілий тиждень наїсться, а тут прийшлося додому йти, облизня спіймавши. Відтоді й зареклася Лисичка з Журавлями приятелювати.
ЛИСИЧКА-КУМА