— А ви, мої вушенька, що робили?
— Ми уважно прислухалися, чи не наближаються твої вороги.
— А ти, хвостище, що робив?
Хвостище розсердився, що Лисиця так неласкаво до нього заговорила, та й каже їй на злість:
— А я мотався сюди й туди, зачіпався то за пеньки, то за гіллячки, щоби тебе затримати, щоб тебе собаки зловили.
— А, то ти такий добрий! — крикнула Лисиця. — Геть мені з хати!
Та з тими словами висунула хвіст із нори, ще й кричить:
— Гей, Лиско й Рябко, цю-цю! Нате вам Лисиччин хвіст! Рвіть його!
А Лиско й Рябко мов на те й чекали. Вхопили Лисиччин хвіст, як шарпнули та й витягли цілу Лисичку з нори і тут же її розірвали.
ЗАЄЦЬ ТА ЇЖАК
Їжак стояв собі коло дверей своєї нори, заклав лапки за пояс, виставив ніс на теплий вітер та й мугикав собі стиха пісеньку — чи гарну, чи погану, кому яке до того діло? Як знає, так і співає.
Мугикав собі тихенько, а далі подумав:
«Поки там моя жінка миє дітей та дає їм свіжі сорочечки, дай лишень піду я трохи в поле, пройдуся та й на свої буряки подивлюся, чи добрі виросли».
Буряки були недалеко від його хати. їжак брав їх, скільки йому треба було на страву для своєї родини, а тому говорив завжди «мої буряки». Ну, добре. Обережно зачинив він за собою двері й поплентався стежкою в поле. Недалеко й пройшов, аж тут назустріч йому Заєць. Він також вийшов прогулятись і до «капусти своєї» теж навідатись.
Побачивши Зайця, їжак привітав його чемненько. Та Заєць був собі великий панич і дуже горда штука. Він не відповів на їжакове привітання, а тільки глянув на нього дуже звисока й озвався:
— Ого, а ти чого так рано ось тут по полі волочишся?
— Погуляти вийшов, — відповів їжак.
— Погуляти? — зареготав Заєць. — А я думаю, що з твоїми кривими ногами краще було б лежати, ніж на прогулянку лазити.
Ця насмішка дуже розсердила їжака, бо ноги в нього таки криві.
— Ти, певно, думаєш, — каже їжак до Зайця, — що ти своїми довгими лапами швидше побіжиш?