По-третє, тобі потрібні, якщо назвати їх повним ім’ям»: «незрівнянні, найвищого гатунку тенісні туфлі-легкоступи «Парра», виробництва фірми «Корона». М’які, як масло, й прохолодні, як м’ята!». По-четверте, тобі потрібен кредит.

— Ні! — вигукнув Дуглас, важко дихаючи, так, наче цілу ніч бігав уві сні. — Не треба мені кредиту, я маю кращу пропозицію! — одним духом випалив він. — Я вам усе скажу, містере Сендерсон, тільки спершу дозвольте вас про щось запитати. Чи не могли б ви пригадати, сер, коли ви самі востаннє взували легкоступи «Парра?»

На обличчя містера Сендерсона набігла тінь.

— Ну, років десять чи двадцять тому, а може, й тридцять… А що?

— Містере Сендерсон, а вам не здається, що в інтересах вашої торгівлі ви, сер, мали б і самі поносити оці тенісні туфлі, котрі ви продаєте, бодай наміряти на хвилину, щоб знати, які вони на нозі? Коли довго не звідуєш чогось на собі, то хоч-не-хоч забуваєш, що воно таке. Он власник «Тютюнових виробів» курить сигари, правда ж? І кондитер, я думаю, куштує свій товар. Отож…

— Ти мав би помітити, — зауважив старий, — що і в мене на ногах щось є.

— Але ж не легкоступи, сер! Як ви будете продавати ці легкоступи, не вихваляючи їх покупцям? А як ви зможете їх вихваляти, коли не знаєте, які вони?

Дуглас говорив з таким запалом, що містер Сендерсон аж відступив назад і потер рукою підборіддя.

— Ну знаєш…

— Містере Сендерсон, — не вгавав Дуглас, — ви продайте мені одну річ, а я теж продам вам щось, не менш вартісне.

— Слухай, хлопче, невже для цього так конче потрібно, щоб я взув на себе ті легкоступи? — запитав старий.

— Я дуже хотів би, щоб ви це зробили, сер! Старий зітхнув. А за хвилину вже сидів і, тихенько сопучи, зашнуровував на своїх довгих вузьких ногах тенісні туфлі. Поряд з темними холошами його штанів вони здавалися чужими й недоречними. Нарешті містер Сендерсон підвівся.