А отут, у другій половині, будуть «Відкриття і одкровення». Чи, може, краще «і осяяння» — теж гарне слово, — чи «усвідомлення», га?.. А загалом так: коли робиш щось уже відоме й звичне — ну, розливаєш у пляшки кульбабове вино абощо, — то це йде у «Звичайні справи і події». Та коли потім про це думаєш, то свої думки, дурнівони там чи ні, записуєш у «Відкриття і одкровення». Ось що я записав про кульбабове вино: «Кожна його пляшка — це закоркована й збережена про запас частка літа дев’ятсот двадцять восьмого року». Ну як воно тобі, Томе?
— Та я вже давно за тобою не встигаю.
— То я прочитаю тобі ще. Отут, у «Звичайних справах і подіях», у мене записано: «Вранці двадцять четвертого червня уперше цього літа посперечався з татом, і мені добре перепало». А у «Відкриттях і одкровеннях» я написав про це так: «Дорослі й діти не можуть жити, мирно тому, що це два різні народи. Вони не такі, як ми. Ми не такі, як вони. Справді, різні народи — «і ніколи цим двом не зійтись»
— А таки правда, Дуг, твоя правда! Так воно і є. Оце ж тому ми й не миримо з мамою і татом. Завжди все негаразд, з ранку до вечора. Ну й голова ж у тебе, хлопче!
— Отож тепер, як побачиш за ці три місяці щось таке, що вже робилось і робиться знов, скажи мені. І що ти про це думаєш, теж скажи. А на День праці
— А я хоч зараз можу тобі щось сказати, Дуг. Бери олівця… Так от, на світі п’ять мільярдів дерев. Про це я вичитав у книжці. І під кожним деревом лежить тінь, правда ж? Виходить, звідки береться ніч? А ось я тобі скажу. Ніч — це і є вся ота тінь, що розповзається з-під п’яти мільярдів дерев! Поміркуй сам! Можна сказати, тінь затемнює повітря, неначе бруд воду. Отож якби придумати такий спосіб, щоб затримати її під тими п’ятьма мільярдами дерев, то не було б і ночі, і нам не доводилося б лягати спати! Оце ж воно і є, Дуг, — щось відоме, звичайне, і щось нове.