— В чому річ? — здивувався юнак. — Чому робот не йде до нас?

Старий здвигнув плечима:

— Це означає, що він спускався на чужу планету.

Юнак не зрозумів. Він дивився то на старого, то на подібного до великої черепахи робота, що віддалявся від них.

— Ну то й що? — нетерпляче запитав він.

— Зараження чужими мікроорганізмами, — коротко пояснив старий.

— Але ж на ракеті є…

— Є, — перебив старий. — Однак це ж стара, “незугарна конструкція”. Не дуже надійна. Потрібна контрольна обробка.

Він помовчав, підняв комір куртки.

— Ми можемо йти, — промовив він, усе ще дивлячись на ракету. — Робот сам прийде в монтажний зал.

Юнак відчував себе винним. Він розумів, що старий міг образитися за ці слова — “незугарна конструкція”. Старий будував ракету, і, хоч би скільки минуло часу, для нього вона, мабуть, не була “незугарною”. Та властивий юні егоїзм не міг цього усвідомити всерйоз. Старе в очах юнака означало примітивне, нераціональне, незугарне.

— Робот непогано збудований, — сказав юнак. Йому хотілося якось загладити свою необачність. — Цей глайдерний принцип дотепний.

— Дурниці! — відрубав старий. — Робот безнадійно застарів.

Старий не почував образи. Він просто не звернув уваги на слова, необачно сказані юнаком. Ще й тепер, розмовляючи, він думав про щось своє.

— З роботами довелося чимало поморочитись, — вів він своє. — Розвідка невідомих планет висувала дуже жорсткі вимоги. Перші роботи були на гусеницях. Від них, проте, зразу відмовились. Роботи провалювались у тріщини, падали з крутих схилів… Тоді було багато різних проектів — аж до найдивовижніших. Якийсь дивак, наприклад, сконструював крокуючі роботи. Так, не посміхайтесь, саме крокуючі. Стальний, схожий на барило корпус і три пари металевих суглобистих ніг.