- Говори ж!

Степура важко видавлює з себе товстими, ніби обвареними губами:

- Бомбили вночі Київ… Севастополь… і ще якісь міста…

ѕ Ти звідки знаєш?

Все місто вже знає, тільки ви оце тут як на островіј Я теж сидів читав, потім вийшов за цигарками, а там уже все місто бурунить. Гучномовці розриваються, людей тисячі на майданах… Так-то, брат Таню, - Степура з гіркотою глянув на дівчину. - Бомби летять… ось яка історія. А ми все співали «если з а в т р а война». Це завтра вже стало сьогодні.

Діставши з пачки цигарку, він хоче прикурити, але сірники ламаються один за одним. Нарешті, вичеркавши, він підносить запалений сірник до цигарки, і Таня помічає, як груба рука його ледь помітно тремтить, і сам він при всій своїй вайлуватій кремезності здається їй якимсь дивно беззахисним в цю мить.

- Як бандитюги, напали, - каже він. - Без попередження, віроломно, безчесно…

Богдан, нахмурившись, стоїть біля столу над розкритим конспектом, наче пригадує щось. Потім рішуче закриває конспект, складає зошит до зошита акуратною купкою. Таня мимоволі фіксує кожен його рух. На скільки часу складає він оті свої конспекти? Коли їх знову відкриє?

Таня підійшла до нього, взяла його за руку зазирнула у вічі. Там якась темна рішучість, відчуженість.

- Підемо?

Забравши конспекти, вони мовчки виходять.

Таня все не відпускає його руки. Як вчепилась в аудиторії своїм рученям за нього, так уже й не відпускає, тримається інстинктивно, мовби передчуваючи недалеке й неминуче розставання…

В коридорах шум, гамір. Студенти різних курсів, юрмлячись то тут, то там, збуджено говорять, сперечаються.

- Цього треба було ждати!

- Але ж договір про ненапад на десять років?

- Фашизм є фашизм.

Двері аудиторій повідчиняні навстіж, - тепер усім уже не до наук. Мерщій на вулицю. Серце жадало почути, що це всього-на-всього якесь жахливе непорозуміння, ще, може, прийде інше повідомлення, звістка про те, що конфлікт залагоджено і все знов буде, як було.