Окремо хочу спинитись на романі “Катастрофа”. Ще років двадцять тому я збагнув, яку небезпеку приховують у собі мікроорганізми. До біосфери в мене ставлення як до самоорганізаційної системи, що містить Розум, якого ми не спроможні збагнути. Атака мікроорганізмів на людину давно розпочалася. Усі ці мікроби, бацили, віруси… Уже давно вирахувано: на людину всієї тієї погані припадає більше, аніж на тисячу тваринних організмів. Ми чинимо спротив, вдаючись до антибіотиків. Але що таке антибіотики? Це — продукти грибків, якими ми захищаємося від мікроорганізмів. У відповідь мікроорганізми виробляють протидію. Виникають сильніші токсини, з якими антибіотики вже не можуть упоратися. Я переконаний: якщо природа почне нас знищувати, то вона продукуватиме такі віруси, які матимуть дуже тривалий період прихованості, аби згодом завдати смертельного удару. Що несе зі собою бактеріологічна катастрофа? Вийде з ладу управління, що породить паніку, яка призведе до зростання агресивності. Вибух насильства. Як за таких умов зберегти в собі людяність, захистити бодай частку культурної спадщини? Запитань багато, а відповідь — хто знає. Та за будь-яких умов, переконаний, треба зберегти людяність. Найцікавіше і найзначиміше закладено в людині.

— Попри все, як Ви вважаєте, наша цивілізація вистоїть?

— Повинна. Просто зобов’язана, вижити! Існує одна математична формула: вірогідність допущення помилки… Є логічне допущення “і”: себто відбудеться і те, й інше. І є логічне допущення “або”: відбудеться те або те… Якщо за першого варіанта вірогідність примножується, що нас не влаштовує, то за другого варіанта ми повинні між “життя або смерть” обрати перше. У пошуках порятунку ми обов’язково прийдемо до створення олюдненого штучного інтелекту, який має відчувати себе часткою людства. При тому не може бути й мови про контроль над цією системою. Коли інтелектуальніша система починає відчувати над собою контроль, вона легко його позбувається і стає агресивною. І, перш ніж людство забажає відімкнути цю систему, вона все передбачить і вживе заходів. Тому треба створювати таку інтелектуальну систему, яка буде сприймати власне “я” як частку загальнолюського. Про це, сподіваюсь, буде наступна моя книга — “Думаючий Всесвіт”.