Містер Крайфорд, професор Кеннетікутського університету і почесний член багатьох академій, кинувся на оторопілого Гавриловича, немов голодна мангуста, яку нарешті впустили у клітку до сонної змії. Професор вихопив з рота Гавриловича люльку і, поки той розгублено струшував з своєї бороди іскристий попіл, закричав, змішуючи в гніві три мови:

— Pipe, it’s my pipe!

— Oh, diablo, es una pipa mia!

— Meine Pfeife! Geben sie mir meine Pfeife!

He поспішайте осуджувати професора. А втім, навряд чи хтось зможе це зробити, якщо подивиться на все, що трапилось, його очима. Але давайте по порядку.

Містер Крайфорд, крім своєї рідної — англійської,— знав німецьку, французьку та іспанську мови. Розмовляв шведською, португальською, голландською, при нагоді міг підтримати бесіду, щоправда не жваву, з китайцем і не розгубився, коли б довелося опинитися в Токіо без словника.

Але російської мови професор не знав. Правда, років двадцять тому, коли з’явилися капітальні праці академіка Кравцова з палеонтології, він намагався вивчити і цю мову. Та з того часу професор пам’ятав лише два слова: «спасиба», «товарич». Хороше російське привітання «ісполати, добро пожаловать», він вивчив за обставин, про які йтиметься далі.

Ось чому, вирушаючи до Радянського Союзу, містер Крайфорд узяв з собою перекладача Глена Уеллера. Свою помилку професор зрозумів уже в літаку, де Уеллер, надудлившись віскі, чіплявся до пасажирів, шукаючи серед них родичів. Але остаточно професор оцінив свого супутника тільки в Києві. Мандрівники ступили на українську землю в 10.30. А вже опівдні Уеллер ввійшов у тісний контакт з горілкою з перцем. Від цього напою перекладач третю добу був п’яний як чіп.

Професорові Крайфорду довелося навмання тинятися містом. Проте одійти від готелю далі як на два квартали він не наважувався. Просити перекладача в дирекції «Інтуристу» не хотів.