Карандаш. Шо за Антоніо? Меня Карандаш звуть.

Самодєлкін. Ну, считай, шо ти довиябувався.

Самодєлкін швиря собаку Артемона в рило Карандашу. Артемон і Карандаш верещать. Саме в цю мить з уборної приходить Незнайка. Він тихо плаче. Він сидить, охопивши голову двома руками і плечі його трясуться. При цьому весьолість Самодєлкіна сягає вищого рівня.

Самодєлкін (дико реве). Їіііій скажуть она заридає...

Самодєлкін реве і танцює чочотку. З уборної раком вилазить відпизжена Сінєглазка.

Сінєглазка (стоячи раком). А волни бєгут от вінта за кормой!

Карандаш. А зараз всі на хуй пойдуть.

Гурвіник. Дайте мені жида дружбани, дайте жида, от моя просьба.

Сінєглазка стоїть раком на півдорозі між уборною і общею залою. Вона блює і співає. З вани чути веселі звуки, іздаваємиє Красною Шапочкою. Хлопці гуляють. Не приймають участі в веселощах тільки плачущий Нєзнайка, Мальвіна і Пєтрушка, мовчазний карлік в кепкє. Мальвіна підходить до ридаючого Нєзнайки, кладе йому руки на плечі і пестить його.

Мальвіна. Давайтє уйдьом отсюда, я вас прошу, уйдьом і будєм щасліви.

Нєзнайка, кайфуючи, що його пожаліли, з усією силою б'є головою в стіну і ридає ще громче.

Мальвіна. Ну-ну, нє надо, она вас нє стоіт. Нє надо, хорошій мой. (Ігриво.) А то єслі ви нє пєрєстанєтє, то я тоже заплачу. Вєдь ви нє хотітє етого?

Відповіддю їй служать удари голови об стінку.

Сінєглазка (ікаючи). Вже всю штукатурку оббив, підарас.

Карандаш. Буратіно, я сказав, піди ото, що Сінєглазка наблювала, підмети і підбери штукатурку! Це твої друззя, я їбу ваще, шо такоє?!