Коли Фабіан побачив перед собою дивну маленьку потвору, він голосно зареготав. Та малюк, сердито натягнувши на самі очі берета, якого щойно підняв з землі, пронизав Фабіана лютим поглядом і запитав грубим, хрипким голосом:
– Чи це дорога на Керепес?
– Так, добродію! - лагідно, поважно відповів Бальтазар і подав малюкові ботфорти.
Та малюк марно намагався взутися в них. Він раз у раз спотикався і, стогнучи, падав у пісок. Бальтазар поставив чоботи рядком, легенько підняв малюка вгору і так само легенько спустив його вниз, встромивши йому ніжки в широкі й важкі ботфорти. Малюк з гордим виглядом, одну руку вперши в бік, а другу приклавши до берета, вигукнув:
– Gratias
– Не так спритно, найласкавіший мосьє! - вигукнув Фабіан і знов гучно зареготав.
– Чорт вам найласкавіший мосьє, а не я! - люто крикнув малюк, обтрушуючи пісок з одягу. - Я студіозус, і коли й ви також, то ви образили мене, сміючись мені у вічі! Тому завтра в Керепесі мусите зі мною битися!
– Отуди в біса! - скрикнув Фабіан, і далі регочучи. - Оце-то відчайдушний студіозус, хлопець хоч куди, і хоробрий, і про студентську честь дбає!
Сказавши це, він підняв малюка вгору, хоч як той опирався й відбрикувався, і посадовив на коня, який весело заіржав і миттю подався далі зі своїм господарем. Фабіан аж за боки взявся, мало не лускаючи зі сміху.
– Жорстоко, - сказав Бальтазар, - висміювати людину, що її природа так жахливо скривдила, як цього малого вершника. Коли він справді студент, то ти мусиш із ним битися, ще й до того на пістолях, хоч це й суперечитиме всім академічним звичаям, бо на рапірах чи шаблях, ясна Річ, він не зможе.