– Але ж, Бальтазаре! - вигукнув Фабіан, коли той закінчив. - Бальтазаре, як тобі могла спасти на думку така дивовижа, така нісенітниця? Чоловік, якого ти вважаєш за чарівника, не хто інший, як доктор Проспер Альпанус, що живе недалечко від міста у своїй віллі. Щоправда, про нього йдуть дивні чутки, і його вважають мало не другим Каліостро

– Справді? - перепитав Бальтазар. - Справді? Так кажуть? А що ще розповідають про доктора Проспера Альпанус а?

– Ет, - відповів Фабіан, - краще не проси, щоб я тобі розповідав усі ті дурні байки та вигадки. Ти ж знаєш, що й досі є ще навіжені люди, які, всупереч здоровому глуздові, вірять у так звані дива з нікчемних бабських казок.

– Признаюся тобі, - перебив його Бальтазар, - що я й сам належу до тих навіжених, без здорового глузду, людей. Посріблене дерево - зовсім не те, що блискучий, прозорий кристал, катеринка звучить не так, як гармонія, срібний фазан - не візник, і парасолька - не золотий жук. Або дивний чоловік, якого я зустрів, не Проспер Альпанус, що про нього йде тепер мова, або доктор справді володіє надзвичайними таємницями.

– Аби тебе, - сказав Фабіан, - аби тебе цілком вилікувати від химер, буде найкраще, коли я поведу тебе просто До Проспера Альпануса. Тоді ти на власні очі побачиш, що пан доктор - звичайнісінький лікар і що він не виїжджав на прогулянку з однорогами, срібними фазанами та золотими жуками.

– Ти, мій друже, - сказав Бальтазар, радісно блиснувши очима, - ти, мій друже, висловив найщиріше бажання моєї душі. Зараз же рушаймо в дорогу.

Незабаром вони вже стояли перед ґратчастою брамою парку, посеред якого була вілла доктора Альпануса.

– Як же нам увійти туди? - спитав Фабіан.

– Я думаю, треба постукати, - відповів Бальтазар і взявся за металевий молоток, що висів біля самого замка.