Бальтазар хотів відповісти йому, але до кімнати ввійшов Проспер Альпанус.

– Тепер, - сказав він, - тепер ясно, що потворний Цинобер і не коренячок, і не гном, а звичайнісінька людина, але про нього дбає якась таємна чарівна сила; вгадати її мені ще не пощастило, тому я поки що не можу вам допомогти. Завітайте до мене незабаром знов, Бальтазаре, ми тоді вирішимо, що робити далі. До побачення!

– Отже, - сказав Фабіан, підступаючи до доктора, - отже, ви чарівник, а не можете подолати малого, жалюгідного Цинобера. То знайте ж, що я вас вважаю, разом з усіма вашими кольоровими малюнками, ляльками, магічним свічадом, з усім вашим безглуздим причандаллям, за справжнього шахрая! Закоханого Бальтазара, що базграє вірші, ви можете морочити, але зі мною у вас нічого не вийде! Я освічена людина і не визнаю жодних чудес!

- Вважайте мене, - сказав Проспер Альпанус, засміявшись голосніше й щиріше, ніж від нього можна було сподіватися, - вважайте мене за кого хочете. Але хоч я й не справжній чарівник, проте знаю деякі гарні штуки.

– З Віглебової

– Ну, - сказав доктор, - невже ви такі розгнівані й підете від мене?

І він погладив кілька разів Фабіанові руки від плеча до зап'ястків. Тому стало якось прикро, і він збентежено вигукнув:

– Що ви робите, пане докторе?

– Ну, йдіть уже собі, панове, - сказав доктор. - Ви, пане Бальтазаре, сподіваюсь, незабаром прийдете до мене. Ми зарадимо вашій біді!

– Ви не дістанете ані гроша на чай, мій друже! - гукнув Фабіан до золотавого швейцара і схопив його за жабо.

Але той знов нічого не сказав, лише квіркнув і вдруге дзьобнув Фабіана в палець.

– Тварюко! - скрикнув Фабіан і вибіг з будинку.

Обидві жаби негайно з'явилися знову й чемно відпровадили друзів до самої ґратчастої брами, яка, глухо загуркотівши, відчинилась, потім зачинилась за ними.