– Е, - усміхнувся Проспер Альпанус, - якась злюща кава! Будьте ласкаві, моя люба панно, може вам пощастить налити?

– Залюбки, - відповіла панна і взяла кавник.

Та хоч кави з кавника не вилилось ні краплі, чашки ставали все повніші й повніші, і кава полилась через вінця на стіл, патронесі на сукню. Вона швиденько відставила кавник, і кава зникла без сліду. Обоє, Проспер Альпанус і патронеса, мовчки і якось дивно з хвилину дивились одне на одного.

– Ви, здається, - почала панна, - ви, здається, пане докторе, читали якусь цікаву книжку, коли я увійшла?

– Таки й справді, - відповів доктор, - у цій книжці пишеться про найдивовижніші речі.

Він хотів розгорнути маленьку книжку в позолоченій оправі, що лежала перед ним на столі, але марно - вона, ляснувши, щоразу згорталася знову.

– Отакої, - сказав Проспор Альпанус. - А чи не спробуєте часом ви, моя шановна панно, дати раду з цією свавільною книжкою?

І він подав їй книжку. Але щойно панна торкнулась до неї, як книжка сама розгорнулася, аркуші розсипались, побільшали й зашурхотіли по всій кімнаті.

Панна злякано відсахнулася. Тоді доктор міцно згорнув книжку, і всі аркуші зникли.

– Однак, - мовив Проспер Альпанус, лагідно усміхаючись, і підвівся з місця, - однак, моя шановна, ласкава панно, навіщо нам гайнувати час на такі жалюгідні штуки? Адже ж те, що ми зараз робимо, - звичайнісінькі розваги за столом, краще перейдемо до поважніших речей.

– Мені вже треба йти! - крикнула панна і встала.

– Е, ні, - сказав Проспер Альпанус, - ви не підете без мого дозволу, бо мушу вам сказати, шановна добродійко, що ви тепер цілком у моїй владі.

– У вашій владі, - гнівно вигукнула панна. - У вашій владі, пане докторе? Безглузда похвальба!