Жінки раптом прокидались у своїх віллах і пронизливо кричали.
— Ну ж бо, заспокойся. Засни, — умовляли їх чоловіки. — Що з тобою? Певно, наснився поганий сон?
— Зранку станеться щось жахливе!
— Не бійся. Нічого не станеться. У нас усе гаразд.
— Воно ближче й ближче, — істерично схлипувала жінка.
— Та не бійся! Нам нічого не загрожує. Спи спокійно.
Наближався ранок. Тиша і морок панували на Марсі, ніби в глибокому колодязі. В темних каналах відбивалися зорі. Діти спали, згорнувшись калачиком у своїх ліжках, затиснувши в руках золотих павуків. Побравшися за руки, спали коханці. Давно вже зайшли місяці, на вулицях погасли смолоскипи, темрява огорнула порожні амфітеатри.
І тільки перед світанком якийсь далекий звук порушив тишу. То нічний сторож, ходячи безлюдними вулицями міста, мугикав чудну пісню.
СЕРПЕНЬ 1999. ГОСТІ 3 ЗЕМЛІ
Хтось безперестану стукав у двері. Врешті стукіт надокучив Ттт. Вона підійшла до дверей і розчинила їх.
— Ну, чого вам?
— Ви розмовляєте англійською мовою! — здивовано вигукнув чоловік, що стояв на порозі.
— Я розмовляю тією мовою, яку ви чуєте, — сухо відказала жінка.
— У вас чудова англійська мова! — нетямився від здивування чоловік. За ним стояло троє інших. Одягнені всі були однаково. Захекані, брудні, вони щасливо посміхалися.
— Чого вам треба? — запитала Ттт.
— Ми вперше бачимо живого марсіанина, — посміхнувся у відповідь чоловік. — Звичайно, ви не знаєте цього слова. Ми прибули з Землі, — пояснив він, киваючи на своїх людей. — Я — капітан Вільямс. Ми лише годину тому опустилися на Марс. Друга експедиція досягла своєї мети. Перед нами сюди вирушила перша експедиція, але ми не знаємо, що з нею сталося. В усякому разі, ми завершили політ успішно. І ви перша марсіанка, яку ми зустріли.