Ааа знову з’явився у вікні. Обличчя в нього світилося тріумфом.

— Сто чортів! Я його викликав на дуель!

— Містере Ааа… — спокійним голосом промовив капітан.

— Я застрелю його, як собаку! От побачите, застрелю!

— Містере Ааа, вислухайте мене. Ми пролетіли шістдесят мільйонів миль.

Ааа вперше уважно подивився на каштана.

— То звідки ви, кажете, прибули?

Капітан щасливо посміхнувся. «Нарешті ми підійшли до суті справи», — шепнув він своїм супутникам. А вголос сказав:

— Наш корабель пролетів шістдесят мільйонів миль. Ми з Землі!

Ааа позіхнув:

— У серпні цього року відстань до Землі дорівнює п’ятдесяти мільйонам миль. — Він узяв якусь не бачену досі землянами страшну рушницю і сказав. — Ну що ж, треба йти. А ви беріть свою дурну записку — не знаю, чи матимете з неї хоч якусь користь — і йдіть через отой пагорб у містечко Іопр і розкажіть усе містерові Ііі. Саме він вам і потрібен. Не містер Ттт! Ні, він несусвітний дурень, і я таки вб’ю його. Я теж не можу стати вам у пригоді, бо працюю зовсім в іншій галузі.

— В іншій галузі, в іншій галузі! — передражнив його капітан. — Невже слід працювати в якійсь певній галузі, щоб гостинно прийняти людей з Землі?

— Розкажіть комусь іншому! Всі знають, хто ви такі. — Ааа збіг сходами вниз, кинув: «Бувайте здорові!» — й помчав доріжкою, розставляючи ноги, як циркуль.

Четверо мандрівників стояли ні в сих ні в тих. Врешті капітан сказав:

— Ні, ми таки знайдемо когось, хто нас вислухає.

— Може, нам слід знятися з цієї планети, політати, а потім знову сісти, — тоскно зауважив один із них. — Може, їм потрібен час, щоб влаштувати гідну зустріч?!

— Непогана думка, — пробурмотів стомлений капітан. На вулицях містечка була сила людей. Вони заходили й виходили з будинків, віталися одне з одним, розмовляли. На обличчях у них були золоті маски, сині маски й малинові маски із срібними губами й бронзовими лобами, маски усміхнені й маски похмурі — відповідно до настрою власника.