— Моє безумство! — вигукнув капітан, полотніючи.

— Так, так, безумство. І яке гарне безумство! У вашій ракеті е все: метал, гума, гравітатори, харчі, одежа, паливо, зброя, трапи, гайки, болти, ложки. Десять тисяч окремих речей нарахував я на вашому кораблі. Ніколи ще я не зустрічав такої складної галюцинації. У вас є навіть тінь — під койками і під іншими речами, де їй і належить бути! Яка потрібна концентрація волі, щоб створити таку довершену галюцинацію і щоб в будь-який момент усі речі мали запах, твердість, смак і звук! Дозвольте мені обняти вас.

Ккк притиснув капітана до грудей, ступив крок назад заговорив знову:

— Я опишу ваш випадок у моїй найбільшій монографії. Я розповім про нього наступного місяця на сесії Марсіанської академії наук. Подивіться на себе! Ви навіть змінили колір очей — з жовтих вони стали синіми — і колір шкіри — з брунатного на рожевий. А цей одяг, ваші руки з п’ятьма пальцями замість шести! Психологічна неурівноваженість спричинилася до біологічних метаморфоз! А чого варті ваші троє друзів!.. Ккк витяг маленький пістолет.

— Випадок, звичайно, невиліковний. Мій бідолашний друже, вам краще померти, ніж отак страждати. Чи маєте щось сказати перед смертю?

— Почекайте! Ради бога не стріляйте!

— Нещасний! Я вас визволю од страшної хвороби, внаслідок якої ви вигадали цю ракету й оцих трьох чоловіків. Як цікаво буде спостерігати зникнення ваших друзів і вашої ракети! Адже вони зникнуть, коли я вб’ю вас. На грунті своїх спостережень я напишу чудову статтю про зникнення витворів хворої уяви.

— Повірте, я з Землі! Мене звуть Джонатан Вільямс, а це…

— Так, я знаю, — заспокійливо мовив Ккк і вистрілив з пістолета.

— Капітан упав з кулею в серці. Троє землян закричали від жаху.