Навколо ракети під марсіанським весняним сонцем лежало містечко, зелене й непорушне. Білі будиночки чергувалися з червоними, цегляними. Вітер ворушив листя на високих в’язах, кленах і каштанах. З-за дерев витикалися шпилі церкви з мовчазними позолоченими дзвонами. Люди все охопили поглядом крізь ілюмінатори ракети і все помітили. Вони мовчки перезирнулися й знову припали до ілюмінаторів, раз у раз хапаючи один одного за лікті, їхні обличчя зблідли. Здавалося, їм раптом забракло повітря.

— Хай мене поб’є лиха година, — прошепотів Ластіг, ізтираючи затерплими пальцями обличчя. — Хай мене б’є лиха година, коли я що-небудь розумію.

— Це просто неможливо, — мови Семюел Гінкстон.

— О боже! — сказав капітан Джон Блек.

В цю мить почувся голос хіміка:

— Сер, тутешня атмосфера розріджена, але кисню в ній досить. Дихати можна.

— Тоді давайте вийдемо! — вигукнув Ластіг.

— Стривайте, — сказав капітан Джон Блек. — Ще не відомо, куди ми потрапили.

— В містечко з розрідженим, але придатним для дихання повітрям, сер.

— І це містечко як дві краплі води схоже на земне, — зауважив археолог Гінкстон. — Неймовірно, але факт.

Капітан Джон Блек глянув на нього.

— Ви, Гінкстоне, гадаєте, що цивілізація на обох планетах може розвиватися в одному напрямі та ще й однаковими темпами?

— Досі я дотримувався іншої думки, сер.

— Подивіться на ґанок, — сказав капітан, підступаючи до ілюмінатора, — Там стоїть герань, специфічна хатня рослина. Оця різновидність герані з’явилася на землі років п’ятдесят тому. Згадайте, що еволюція рослини триває тисячі років. А тепер скажіть мені, чи можна науково пояснити той факт, що у марсіан є: по-перше, освинцьовані вікна, по-друге, будинки з куполами, по-третє, гойдалки на ґанках, по-четверте, інструмент, що являє собою точну копію піаніно — це, напевно, і є піаніно, — по-п’яте, якщо ви подивитеся в мій телескоп, то побачите назву нот. Чи не дивує вас те, що марсіанський композитор назвав свій твір «Прекрасна Огайо»? З цього ми повинні зробити висновок, що на Марсі є своя річка Огайо!