— Мені приснився якийсь чоловік.

— Чоловік?

— Високий чоловік. Сантиметрів сто вісімдесят на зріст.

— Що за нісенітниця! Тобі приснився якийсь виродок-велетень!

— Проте він здався мені… вродливим, — вела вона далі, затинаючись, повільно підбираючи потрібні слова. — Хоч і надто високим. І в нього були… О, я знаю, ти скажеш, що це дурна фантазія. Але в нього були сині очі!

— Сині очі?! Оце сон! Ти, може, ще скажеш, що він мав чорне волосся?

— Як ти вгадав? — схвильовано вигукнула вона.

— Я просто взяв найнеймовірніший колір, — холодно відповів він.

— І справді, волосся було чорне! А шкіра дуже біла! Вигляд у нього був незвичайний! І одяг якийсь чудернацький. Він прилетів з неба і так приязно розмовляв зі мною.

— Прилетів з неба? Ну, це вже дурниця!

— Він прилетів у блискучій металевій оболонці, — пригадувала вона, заплющивши очі. — Мені снилося, що в чистому небі заблищало щось кругле, наче монета, яку підкинули вгору. Воно ставало чимраз більшим і нарешті впало. Це був довгастий сріблястий предмет-такого я ще ніколи не бачила. В ньому розчинилися двері, і вийшов цей високий чоловік.

— Якби ти більше уваги приділяла своїй роботі, то дурні сни не лізли б тобі в голову.

— Для мене це був цікавий сон, — зауважила жінка, лягаючи в крісло. — Я й не підозрювала, що в мене така багата уява. Подумати тільки: чорне волосся, сині очі й біла шкіра! Який дивний чоловік і водночас — гарний!

— Це свідчить, що в тебе на думці гарні чоловіки.

— Який ти недобрий! Я ж його не вигадала. Він несподівано виник переді мною — ніби наяву. Подивився на мене й сказав: «Я прилетів у своєму кораблі з третьої планети. Мене звуть Натаніел Йорк…»

— Яке дурне ім’я! Хіба воно схоже на людське? — заперечив чоловік.

— Я згодна, що ім’я дурне. Але ж це сон. Так-от, він сказав: «Ми перші здійснили міжпланетний політ. Нас двоє в кораблі — я і мій товариш Берт».