Вони ступили на ґанок. Кроки луною відбились од дощаної стелі. Крізь двері видно було бісерну завісу, кришталеву люстру і картину Мексфілда Періша, що висіла в рамці над зручним кріслом. У будинку затишно пахло старими речами й горищем. Чути було, як подзвонювали шматочки льоду об стінки глечика для лимонаду. Була спека, і десь на кухні готували холодний ленч. Високий приємний жіночий голос щось наспівував.

Капітан Блек потягнув шнурок дзвінка.

В холі почулася легка жіноча хода, і з-за бісерної завіси визирнуло добродушне обличчя сорокарічної жінки, одягненої в сукню фасону, мабуть, року 1909.

— Ви щось хотіли? — запитала вона.

— Вибачте, будь ласка, — невпевнено почав капітан Блек. — Але ми шукаємо… тобто, чи не могли б ви нам допомогти… — Капітан збентежився і замовк.

Жінка зачудовано дивилася на нього своїми темними очима.

— Коли ви хочете що-небудь продати… — почала вона.

— Ні, постривайте! — вигукнув він. — Яке це місто? Жінка зміряла його поглядом.

— Не розумію, про що ви питаєте. Як можна бути в місті і не знати його назви?

Здавалося, у капітана було одне бажання: сісти під гіллястою яблунею в затінку і трохи прийти до тями.

— Ми не місцеві, — нарешті промовив він. — Ми хочемо знати, як утворилося це місто і як ви сюди потрапили.

— А ви що, провадите перепис населеня?

— Ні.

— Всім відомо, що це місто виникло 1868 року, — нетерпляче сказала жінка. — Може, ви граєте в якусь гру?

— Ні, це не гра! — вигукнув капітан. — Ми з Землі.

— Ви хочете сказати: з-під землі? — перепитала, не розуміючи, жінка.

— Ні, ми прибули на кораблі з третьої планети, з Землі. І приземлилися на четвертій планеті, на Марсі…