— Я не бачу ніякого марсіанина, — сказав Черок.

— Що ж, дуже шкодую.

Спендер вийняв пістолет. Зброя тихо загула. Перша куля прошила хлопця, що сидів ліворуч, друга влучила того, що сидів праворуч, третя — того, що в центрі. Кукі з жахом в очах кинувся від вогню й дістав четверту кулю. Він упав у вогонь, і одяг на ньому спалахнув.

Ракета лежала на сонці. Троє мертвих непорушне сиділи за столом, і їжа холола перед ними. Черок мовчки, не вірячи своїм очам, дивився на Спендера.

— Ти можеш піти зі мною, — сказав Спендер.

Черок нічого не відповів.

— Можеш приєднатися до мене, — повторив Спендер.

Врешті до Черока повернулася мова.

— Ти їх убив, — промовив він і з жахом глянув на мертвих.

— Вони заслужили це.

— Ти збожеволів!

— Може, й так. Ти підеш зі мною?

— Піти з тобою? Навіщо! — вигукнув Черок, полотніючи. — Іди геть звідси!

Лице у Спендера скам’яніло;

— Я гадав, ти мене зрозумієш.

— Іди геть! — вигукнув Черок, простягаючи руку до пістолета.

Спендер вистрелив ще раз, востаннє. Черок закляк на місці.

Тепер Спендер похитнувся. Він притулив долоню до спітнілого чола. Подивився на ракету, і враз його пройняв страшний дрож, він поточився. На його обличчі був такий вираз, наче він приходив до тями після гіпнозу, прокидався од важкого сну. Спендер сів.

— Перестань, перестань! — наказував він своєму тілу. Кожна його жилка тремтіла й тіпалась. — Перестань же!

Він зробив страшне зусилля, і тіло перестало тремтіти. Тепер його руки спокійно лежали на колінах.

Спендер устав і вправно пристебнув собі на спину переносний контейнер з продуктами. Рука раптом знову затремтіла, але він твердо сказав: «Ні!» — і тремтіння вщухло. Тоді, незграбно ступаючи, він пішов між гарячими червоними пагорбами. Пішов один.