Українська мова, як і будь-яка інша розвинена жива мова, крім слів питомо національних, що становлять її основу, містить певну кількість слів чужомовного походження. Вони в різний час увійшли до її словникового складу. За висновками дослідників, кількість запозичених слів у нашій мові не перевищує 8 відсотків. Багато це чи мало? Все пізнається в порівнянні. Наприклад, у такій високорозвиненій і поширеній, як англійська, цей відсоток утричі більший.

Окрему групу серед чужомовних запозичень в українській мові становлять лайливі слова, різного виду вульгаризми. Прийшли вони до нас із російської мови. До речі, порівняно недавно, внаслідок інтенсивних контактів між обома народами. Укорінилися вони в результаті багатьох трагічних подій, зокрема, воєн, коли нашою землею пройшли мільйони людей, які з дитячого віку були привчені брутально лаятися і які самі не усвідомлювали значення того, що вони кажуть. Другою причиною поширення російської лайки було перебування мільйонів українських чоловіків у російських тюрмах і в російській, а потім радянській армії. Третьою — масові переселення людей у часи «побудови комунізму».

Нині брудну лайку, передусім матюки, використовують у розмовах між собою всі групи населення — вікові й соціальні. Їх можна почути в розмовах школярів, щоправда, поки що лише в розмовах між собою, а не з батьками або вчителями, як це має місце в одній сусідній країні.

Один відомий політик, у минулому директор великого заводу, нещодавно, не соромлячися, привселюдно заявив, що в розмовах зі своїми підлеглими постійно користується ненормативною лексикою, тобто матюками. Брутальні вислови нібито допомагають йому «ясніше й чіткіше» формулювати свої думки й доносити їх до інших. Вони служать для зв'язку слів у реченнях. Це особливо стає помітним, коли ми чуємо, як він розмовляє з людьми під час поїздок країною. Помічаємо, що навіть тоді, коли він знає, про що говорить, в його мові виникають недоречні паузи. Мабуть, це для того, щоб стримати себе й не заматюкатися.