Тільки Бог хіба що міг сказати, який був характер Манілова. Є рід людей, відомих під іменем: люди так собі, ні се ні те, ні в городі Богдан ні в селі Селіфан, за словами приказки. Може, до них слід прилучити й Манілова. З вигляду він був чоловік показний; риси обличчя його були не позбавлені приємності, але в цю приємність, здавалось, занадто було передано цукру, в манерах і зворотах його було щось запобігаюче прихильності - й знайомства. Він посміхався знадливо, був білявий, з голубими очима. В першу хвилину розмови з ним не можеш не сказати: яка приємна й Добра людина! У наступну хвилину нічого не скажеш, а в третю скажеш: чорт знає що! і відійдеш геть далі; коли ж не відійдеш, то відчуєш нудьгу смертельну. Від нього не діждешся ніякого живого або хоч би зарозумілого слова, яке можеш почути майже від усякого, коли торкнешся дошкульного для нього предмета. У всякого є свій запал: у одного запал звернувся на хортів; другому здається, що він великий любитель музики й напрочуд відчуває всі глибокі місця в ній; третій митець усмак пообідати; четвертий зіграти роль хоч на вершок вищу від тієї, яка йому призначена; п'ятий, з бажанням більш обмеженим, спить і марить про те, як би пройтись на прогулянці з флігель-ад'ютантом на показ своїм приятелям, знайомим і навіть незнайомим; шостий уже обдарований такою рукою, яка відчуває надприродне бажання заломити ріжок якому-небудь бубновому тузові або двійці, тоді, як рука сьомого так і поривається навести де-небудь порядок, підібратися ближче до особи станційного доглядача, або ямщиків — словом, у всякого є своє, але в Манілова нічого не було. Дома він говорив дуже мало і здебільшого міркував і думав, а про що він думав, теж хіба що Богові було відомо. Господарством не можна сказати, щоб він клопотався, він навіть ніколи не їздив на поля, господарство йшло якось само собою. Коли прикажчик казав: "добре б, пане, те й те зробити"; "атож, непогано", відповідав він, звичайно курячи люльку, курити яку набув звичку, коли ще служив у армії, де вважався за найскромнішого, найделікатнішого і найосвіченішого офіцера, "таки справді непогано", повторював він.