"А як вам сподобався наш губернатор?" сказала Манілова.

"А правда, преповажна й прелюб'язна людина?" додав Манілов.

"Щира правда", сказав Чичиков: "преповажна людина. І як він увійшов у свої обов'язки, як розуміє їх! Треба бажати якнайбільше таких людей".

"Як він може отак, знаєте, прийняти всякого, додержати делікатесу в своїх вчинках", докинув Манілов з усмішкою і від задоволення майже зовсім зажмурив очі, як кіт, якому злегка полоскотали за вухами пальцем.

"Дуже ввічлива й приємна людина", продовжував Чичиков: "і який митець! Я навіть ніяк не міг гадати цього. Як гарно вишиває різні домашні узори! Він мені показував своєї роботи гаманець: не кожна дама може так майстерно вишити".

"А віце-губернатор, правда ж, яка мила людина?" сказав Манілов, знову трохи прижмуривши очі.

"Дуже, дуже достойна людина", відповів Чичиков.

"Ну, дозвольте, а як вам сподобався поліцеймейстер? Адже правда, що дуже приємна людина?"

"Надзвичайно приємна, і яка розумна, яка начитана людина! Ми в нього програли у віст разом з прокурором і головою палати аж до третіх півнів. Дуже, дуже достойна людина".

"Ну, а якої ви думки про дружину поліцеймейстера?" додала Манілова. "Правда, прелюб'язна жінка?" '

"О, це одна з найдостойніших жінок, яких я тільки знаю", відповів Чичиков.

Потому не проминули голову палати, поштмейстера і таким чином перебрали майже всіх чиновників міста, які всі виявились найдостойнішими людьми.

"Ви завжди на селі проводите час?" зробив нарешті в свою чергу запитання Чичиков.

"Здебільшого на селі", відповідав Манілов. "Іноді, правда, приїжджаємо в місто для того тільки, щоб побачитися з освіченими людьми. Здичавієш, знаєте, якщо весь час житимеш замкнуто".

"Правда, правда", сказав Чичиков.