Діти й не здогадуються про те, що добрий дід, який уміє вигадувати такі цікаві розваги та охоче грається з ними, довгі роки провів серед смертельних небезпек і пережив чимало страшних пригод. Але моє минуле саме таке.

Щоправда, дехто в селі знає окремі випадки з мого життя тому, що я ніколи не відмовляюсь розповісти про себе тим, хто хоче послухати про ту чи іншу цікаву пригоду, учасником якої я був. І навіть в нашому тихому кутку я знайшов аудиторію, що цінує оповідача. Мої слухачі — школярі, бо неподалік села є знаменита школа, що має назву «Учбовий заклад для юних джентльменів». Мої найуважніші слухачі — звідти.

Цих хлопчиків я зустрічав на березі моря під час своїх прогулянок, і вони, звернувши увагу на моє обвітрене, «просолене» обличчя, збагнули, що я можу чимало розповісти про дикі країни та дивні пригоди. Ми зустрічалися часто, майже щодня, і незабаром стали друзями. На їхню просьбу я почав розказувати про деякі випадки з свого життя. Сусіди не раз бачили мене на березі в колі чепурненьких хлопчиків. Їх напіврозкриті роти і захоплені погляди переконливо свідчили про цікавість, з якою вони слухали мої історії.

Я не соромлюсь признатися, що сам відчував задоволення від власних оповідань, як і всі старі солдати й моряки, що, вдаючись до спогадів, немов знову б'ються в давно минулих битвах.

Якийсь час я розповідав їм лише окремі епізоди. Але одного разу, зустрівшись з своїми маленькими друзями, я помітив, що вони чимось заклопотані. Хлопці збились гуртом, в руці одного, найстаршого, я побачив аркуш списаного паперу.

Підійшов ближче, і хлопчики мовчки передали мені папірець. Прочитавши адресу, я довідався, що послання написане мені.