Що далі чимчикували друзі, то гучнішим і нахабнішим ставав крик. І тут Мохобородько вигукнув:

— Кішки! Адже це кішки, тільки вони так несамовито галасують!

Муфтик із Півчеревичком прислухалися — тепер і вони в суцільному гамі розрізняли нявчання і муркотіння: в усьому світі так уміють лише кішки.

Трійця наддала ходи. Скоро дісталися будинку, куди безперервним потоком звертали усі ці молоковози і рибовози. Подвір’я заполонив безугавний, всепоглинаючий, жахливий кошачий репет.

— Дивіться! — прошепотів Мохобородько, зазираючи у шпарину в паркані. — Погляньте лишень!

І борода його затремтіла від хвилювання.

Їхнім очам відкрилося незвичайне видовисько. Кішки, кішки, кішки. Чорні, сірі, мургасті, руді. Кішки й кішки. Скрізь кішки. Молоко з автоцистерн лилося шлангами одразу в тисячі блюдець, а рибу просто звалювали за огорожу на купу. Стара, яка порядкувала там, вказувала, куди розвантажувати.

— Це, либонь, найшаленіший кошачий бенкет, який коли-небудь довелося бачити людині, — здивувався Муфтик.

— Так, так, — погодився Півчеревичок. — А крику, а виску!

І в супроводі цього галасу та нявчання блюдечка порожніли — не встигнеш оком змигнути, а купи риби ніби змітала чаклунська сила. Під’їжджали нові й нові машини, а нові й нові котиська накидалися на харч.

Нарешті друзі відважилися ступити за ворота і, обережно прошмигуючи між цими ненажерами, пробралися до бабці.

— Перепрошую за турботи, — поштиво вклонився Муфтик, — можна вас запитати?

При цьому він простягнув кошачій благодійниці більш-менш прямокутну візитну картку, на якій кульковою ручкою зеленим було написано:

МУФТ

Адреса: до запиту

Бабуся з цікавістю поглянула на Муфтикову картку і поклала в кишеню фартушка.