Пристали на це, і кожен купив собі ще порцію.

Потім Муфтик сказав:

— Між іншим, у мене є автомобіль. Якщо ви не проти, далі ми поїдемо.

— О-о! — зрадів Мохобородько. — Хто ж відмовиться од такого!

— Згода, згода, — додав Півчеревичок. — Адже машиною так зручно!

— Та чи помістимося втрьох? — занепокоївся Мохобородько.

— Це фургон, — заспокоїв Муфтик, — там просторо.

Півчеревичок весело підсвиснув.

— Згодиться, — кинув він.

— Чудово, — полегшено зітхнув Мохобородько. — Врешті, як у прислів’ї мовиться, для хороших овечок і однієї кошари вистачить.

— А де ж твій будинок на колесах? — запитав Півчеревичок у Муфтика.

— Біля головпошти, — відповів той. — Я там вкину дві дюжини листів.

— Дві дюжини? — здивувався Мохобородько. — Як багато в тебе друзів!

— Ох ні, навпаки, — усміхнувся Муфтик трохи ніяково. — Я не пишу нікому, тільки собі.

— Сам собі надсилаєш листи! — аж підскочив Півчеревичок.

— Річ у тому, що мені дуже подобається листуватися, — пояснив Муфтик, — а от друзів не маю, я такий самотній. Ось і вирішив писати сам собі. До речі, я шлю листи «до запиту». В одному місті вкидаю, а в іншому отримую свою кореспонденцію.

— Вельми своєрідний спосіб листування, — зауважив Мохобородько.

— Справді, дотепно придумано, — погодився Півчеревичок. — Може, візьмемо ще морозива?

— Авжеж, — підтримав Мохобородько.

— І я не проти, — приєднався Муфтик. — Гадаю, цього разу поласуємо шоколадним. Воно трохи дорожче, ніж звичайне молочне, але з нагоди такого несподіваного чудового знайомства не варто труситися над двома копійками.

Кожен купив собі шоколадного та й лизькав якийсь час мовчки.

— Смачне, — сказав нарешті Мохобородько. — Набагато солодше за молочне.