— Може, спробуємо-таки зварити киселю? — пожвавішав Півчеревичок. — Розчудесна ідея!

Мохобородько усміхнувся.

— Ти ж не можеш все життя споживати лише кисіль, — підколов він. — Сьогодні зваримо щось гіркіше, щось гірке-гірке.

— Ну, знаєш, — став заперечувати Півчеревичок, але знову зайшовся кашлем. Він так здригався, що з його пазухи щось випало і покотилося по підлозі. Це було крихітне дерев’яне мишеня на чотирьох коліщатах.

— Яка гарна іграшка! — вигукнув Муфтик.

— Досі вона була моїм єдиним супутником, — усміхнувся Півчеревичок, коли кашель знову дав йому змогу говорити. — Я іноді возив її на мотузочку, щоб мандрувати в товаристві.

— Я чудово розумію тебе, — підхопив Муфтик. — Та й хто міг би зрозуміти тебе краще, ніж я — теж такий самотній. Цілком згоден, що ця маленька непоказна іграшка була твоїм другом у безкінечних подорожах і зігрівала серце, коли навколо лютував сіверко.

Мохобородько почав нервувати.

— А тепер за діло, — підганяв він друзів. — Інакше Півчеревичок задихнеться од кашлю.

Півчеревичок сховав іграшкове мишеня за пазуху і зиркнув на Мохобородька з-під насуплених брів.

— То яку гидоту ти обіцяв приготувати?

— Звісно, чай з оленячого моху, — впевнено сказав Мохобородько. — Між іншим, у цілому світі немає ліпших ліків од кашлю.

— Я вірю тобі, — втрутився Муфтик. — Але де ти роздобудеш цілющу рослину? Не в кожному лісі її знайдеш.

Мохобородько хитрувато примружився:

— Ти придивися до моєї бороди. Чи не росте там, бува, справжній оленячий мох?

— Росте, росте! — зрадів Муфтик.

Півчеревичка відпустив черговий напад кашлю, начебто вже саме споглядання оленячого моху благотворно вплинуло на нього. Але до таких ліків він поставився з недовірою — поглянув на Мохобородька спідлоба і спитав:

— Хіба не шкода тобі своєї бороди? Вона так прикрашає тебе, видно її здаля.