І пер, згинаючись, до себе у комору,

А потім, запираючись в сортирі,

І там, згасаючи від смутку та зневіри,

Я нігтєм вицарапував на стінці скажені цифри,

Рахував і плакав, пердів беззахисно,

В тупему скаженінні зубами скреготав,

І дикий сморід, цей дух гівна

На вільних білих крилах

Вповзав мені у серце, як гадюка,

І люто в душу срав.

Людськая заздрість, та посмішки, та плітки за спиною,

Шо хуя вже не тільки, шо встромить,

А й навіть вийнуть стало неможливо. Бо я, статечний дід і патріарх, засновник роду, міста і країни -

Герой національний!

Як відомо, герої не їбуться і не сруть!

Не кажучи про те вже, шо ніхто з них в дитинстві не дрочив!

О, як мені це все настоїбенило! Піздєц!

Їбав я всі ці гімни і кантати,

Всю малахв'ю бенкетів і прийомів,

Коли замість того, щоб когось вжарить

Повинен довго й нудно ти пиздіти

І слухати пиздьож такий же самий.

Я все роздав: всім жебракам, ханигам,

Всім підарасам, йобнутим шакалам:

Нехай вони внесуть корисний внесок

В суспільне будівництво!

Хай їбошать, а я це все їбу!

З цими словами Король Літр голосно пердить. Входить Корделія — хвороблива квітка із скаженою пиздою.

Король Літр.

Як ти живеш, моя вонюча квітка?

Корделія.

Дивись, татуню, я знайшла гандона.

Він зовсім цілий, зроблений в Ганконзі.

З його сріблястих пелюстків, як перли

Стікають сльози росяні яскраві…

Літр.

Не перли то, то малахв'я вонюча!

Це концентрація тих виблядків поганих,

Шо повзають, як блядські мандавошки

По аглицькій землі!

Корделія.