Так само, як придбання байдарки ще не дозволяє її власнику іменуватися високим званням байдарочника, так і оволодіння правилами керування цим найдосконалішим із суден ще не дає права на горде ім'я «турист».

Скільки непорозумінь - від комічних до трагічних - виникало через те, що людина, яка упряглася в лямки рюкзака або дістала в подарунок кілька казанів і купила путівку на автобусний маршрут «Сочі - Гагра» вже вважає, що стала туристом! Тут і пригода з одним доцентом, який страшенно обурювався, коли йому на турбазі в Гантіаді відмовили в такій необхідній п'ятій дієті (хронічний холецистит). Тут і випадок з двома молодиками, не обтяженими ні віком, ні розумом, які купили у кафе дві пачки сухарів «Молочні» і вирішили пройти хребет Черського. І, звичайно, тут смішна історія про товстуна, який, знемігшись під чотирьохкілограмовим рюкзаком, на другому кілометрі кинув його і, діставшись до залізничної станції, купив квиток на найближчий поїзд - куди завгодно, аби лише далі від турбази!..

Подібних історій ми могли б навести стільки, що їх вистачило б на добрих два десятки томів - куди тій «1001 ночі»! Але жодна з цих історій не прозвучала б у гумористично-розважальному тоні. Бо дилетантство (а особливо - дилетантство на воді), як правило, має сумний кінець...

Отже, хто такий турист і, зокрема, - водний турист? Щоб дати таке визначення, необхідно ознайомитись з важливим документом, що називається «Правила організації та проведення аматорських туристських походів і мандрів на території СРСР». Коли прочитаєте ці правила, ви зрозумієте, що назавжди минули ті часи, коли достатньо було обрати довільний маршрут, наприклад «Почаївський монастир - Києво-Печерська Лавра - острів Валаам» або щось інше на такий зразок, пошити торбинку, виламати зручну палицю і вирушити в дорогу!

Ні! У наш час багато окремих осіб і солідних організацій піклуються про те, щоб ви, дорогий читачу, щасливо подолали всі труднощі походу і не тільки повернулись живим і здоровим, але й отримали з того всього певне задоволення.