1995 року в Німеччині накладом федерального міністерства побачила світ праця “Технології XXI століття”. Експерти означили такі площини технологічної діяльності людини в наступному столітті:

— Нанотехнології — молекулярно-атомна архітектура, яка дозволяє створювати перемикачі та логічні елементи надзвичайно малих розмірів.

— Сенсорна техніка — мікроскопічні датчики, сконструйовані за зразками природи.

— Адаптроніка — такий собі місток між сучасними матеріалами та системами, що виявляють структурне мислення.

— Фотоніка — ця назва передбачає заміну електронів фотонами для збору інформації, для її переробки та передачі, що мало би пришвидшити функціонування сучасної мікроелектроніки.

— Біоміметичні матеріали — під цією назвою автори розуміють наслідування матеріалів, що походять із живих тканин. Один із прикладів — продукування комахами павутини. Вона поєднує еластичність із міцністю, що перевершує все дотепер витворене з допомогою наших технологій.

— Фулереми — третя поряд із алмазом і графітом форма вуглецю; їх можна використовувати в електроніці.

— Нейроінформатика та штучний інтелект, які можуть розширити перетворення даних до перетворення знань.

Прошу звернути увагу, що немає жодного слова ні про революцію в загальносвітових комунікаціях (World Wide Web), ані про біотехнології, які в теперішньому своєму зародковому стані збуджують технічно-етичне зацікавлення! Цей приклад показує, наскільки невдячне завдання — прогнозування майбутнього, а ще важче те, що американці називають technology assessment, тобто передбачення цивілізаційних і культурно-суспільних ефектів впровадження новітніх технічних досягнень. Характерна риса Summy Technologiae, твору, який я написав майже сорок років тому, — тенденція спостерігати за майбутнім із висоти пташиного польоту. Інший вимір, який би намагався деталізувати майбутню діяльність людства, не мав би більшого сенсу: на спробах дріб’язкової конкретизації майбутніх реалій зупинялися численні прогнози, на які була багата друга половина XX століття.