Не маю наміру ні пишатися точними моїми прогнозами, ні сумувати через помилкові. Насамперед треба було би закликати до розуму тих, котрі з дрібних експериментів над клонуванням роздмухують загрозу світу, миттєво заповненого техногенною та ксеногенною флорою і фауною. Англійцям після ста сімдесяти експериментів вдалося виростити клоновану овечку Доллі, тобто запалити невеликий фідибус (шматочок паперу, що використовується для запалювання люльки — І. М.), що журналістська братія та марнославні мудрагелі перетворили на гігантську пожежу. На обкладинці “Шпігеля” з’явилися батальйони муштрованих “айнштайнів”, а передруки цього глупства поширилися в усьому світі.

Швидко виявилося, що між будовою оригінальних конструкцій із кубиків Lego та клонуванням тварин (на чолі зі ссавцями) є величезна різниця. Найвдаліше склонована тварина не є новонародженою, а відповідає дорослій тварині, чиї біпроїдні геноми були використані. Виявилося, що мітохондрії (частинки клітин, які постачають їм енергію внаслідок біохімічних процесів, що в них відбуваються — І.М.) самок містять гени, які контролюють зміни у тканинах, і відтак клонований організм не може бути повною генегичною реплікою батьківського генома. Клоновані та вирощені, на перший погляд, безпомильно телята, незважаючи на нормальний розвиток у стані ембріона, здихають за кілька місяців. Ці експерименти наводять на висновок, як мало ми поки що розуміємо справжні функції ембріогенетичних процесів, а зокрема, не знаємо, що керує молекулами при їх перенесенні до іншого організму.

Чергова проблема — питання про дозволені межі автоеволюційного вдосконалення людини або хоча би “поліпшення” людської успадкованої плазми. Згідно з доволі поширеною думкою, створення повної карти людського генома відкриє браму композиторам генетики відтворення. Це погляд геть фальшивий, а в галузі лінгвістики відповідає переконанню, що якби ми розчленували драми Шекспіра на окремі літери, то змогли б отримати здатність із тих мільйонів елементів укладати твори нової драматургії. Роботи над “картографією” людського генома вже завершуються, та з ідентифікації всіх мільярдів нуклеотидів, які зумовлюють нашу спадковість, не виникне відразу знання про те, як усі ці біохімічні “літери” зумовлюють виникнення фізичних і психічних властивостей у людських ембріонів.