Після тієї розмови Незнайко ходив, як заворожений. Часто, прокинувшись уночі, він підскакував на ліжку, щось бурмотів і махав руками. Це він уявляв, що махає чарівною паличкою. Лікар Пілюлька помітив, що з Незнайком коїться щось недобре, і сказав, що, коли він не припинить своїх нічних спектаклів, то доведеться прив'язати його до ліжка мотузкою і давати на ніч касторки. Незнайко, звичайно, злякався касторки і став поводитися тихіше.

Якось Незнайко зустрівся з Кнопочкою на березі річки. Вони вмостилися на великому зеленому огірку, яких багато росло навколо. Сонечко вже піднялося високо і як слід пригрівало землю, але Незнайко й Кнопочка зовсім не відчували спеки, тому що огірок, на якому вони сиділи, наче на лавочці, був досить прохолодний, а згори їх захищало від сонця широке огіркове листя, що звисало над ними, як величезні зелені парасольки. Вітерець тихо шелестів у траві і здіймав на воді легенькі брижі, що виблискували на сонці. Тисячі сонячних зайчиків, віддзеркалившись од поверхні води, витанцьовували на огірковому листі, підсвічуючи його знизу якимось таємничим світлом. Від цього здавалося, що повітря під листям, де сиділи Незнайко й Кнопочка, теж хвилюється і мерехтить, ніби тріпоче безліччю невидимих крилець, і все це здавалося чимось незвичайним, чарівним. Але Незнайко й Кнопочка не помічали нічого чарівного довкола, бо вся ця картина була для них занадто звичною, та й до того ж кожне з них думало про щось своє. Кнопочці дуже хотілося поговорити про казки, але Незнайко чомусь уперто мовчав, і обличчя в нього було таке кисле й сердите, що вона боялася навіть заговорити з ним.

Нарешті Кнопочка не витримала й запитала:

— Скажи, Незнайку, яка муха тебе вкусила сьогодні? Чому ти такий нудний?