Вони, його рятувальники, з божевільними від жаху очима стояли над ним в мокрих, забрьоханих халатах, були ще вкрай збуджені всі, поглядами нестерпно гострими стежили за цим незнайомцем, вихопленим з потоку, дивуючись, певне, тому, що він оживає; декотрі, нахилившись, зблизька вдивлялися в нього, навряд чи й вірячи в його воскресіння. Котрийсь з безмежною осмутнілістю в очах запитав:
— Суду боїшся?
Ні, він не боїться суду. Найстрашніше вже сталося. Хотів зробити добро, а зробив таке зло. Хоча йому й зараз ще не до кінця віриться, що все це відбувалося в реальності, а не вві сні відбувалося з ним і що це його перевертом несло в потоці багнюки в якісь безвісті, де він гинув... Але за що йому така покара, оте саме «возмєздіє»? Де батько? Чи врятуватися встиг? Десь поруч, ніби крізь товщу пульпи, долинають сердиті голоси про технічне дилетантство проекту, про вольові рішення, хтось оповіщає про перекинутий трамвайний вагон біля депо, про пасажирів, що багнюкою у вагоні захлинулись усі до одного... Маячня? О, якби він міг зараз поринути у світ маячні!
Скільки ж часу минуло? Мить чи вічність? Однак ще був ранок, небо по — весняному ясніло над ним, а нижче... Сіризна якась незнайома, пустельна вдарила в очі. Садків нема, вуличка зникла, будиночки зобіч яру позносило, зчесало, у лічені хвилини ураганом води змело. Вся твоя країна дитинства лежить безмовна, посіріла, мов та Помпея, під нашаруванням свіжого мулу, під вагою притихлої, уже незрушної грязюки, яка щойно ревма ревіла цим Чорним яром.
Спробував поворухнутись, і тупий біль в усьому побитому тілі нагадав йому, що він живий.
— Боїшся суду? — знову спитав, нахилившись над Гайдамакою, ще один, змучений, рудобородий, спитав зі щирим співчуттям у голосі. І всі вони, мов на щось неземне, нетутешнє, дивились на потерпілого очима гострими й без міри сумними.
Вийшлий із небуття, він перевів погляд на горішнє місто, на його ансамблі. Там усе стояло на місці, крім його споруди: у верхів'ях яру, де була стіна запруди, світилось небо. Світилося крізь проломину ясно — блакитне, ніби з дитинства, ніби вдруге подароване матір'ю.