Я підвів голову, з великим зусиллям одірвавшись від прадавньої книжки. Світло настільної лампи помітно зблідло, наче злиняло. Я повільно вертався до дійсності. Очі боліли, ніби їх запорошили піском. Усе ще не розуміючи, чому лампа така бліда, я підвівся, підійшов до вікна. За тонкою і прозорою плівкою пластика займався світанок.

Та ніч у батьковій бібліотеці лишилась у моїй пам’яті на все життя. А з прадавньою книжкою я не розлучався відтоді, як з дорогим талісманом. Ні, мені не властиве ніяке марновір’я. Просто приємно було усвідомлювати, що я будь-якої миті можу погортати пожовклі сторінки, котрі породили мені в душі ні з чим незрівнянну насолоду.

Лишається додати – книжку я втратив під час піщаної бурі на Марсі. Ті ж таки скажені смерчі червоного піску забрали в мене сім’ю…

Та я не розповів іще про найцікавіше стосовно сузір’я Близнят – мету польоту «Грегора». У своїй оповіді я зупинився на трьох братах, трьох Касторах – двох велетнях і третьому карликові.

Уявіть собі здивування астрономів, коли вони виявили, що кожна з цих трьох зірок у свою чергу розпадається на пару сонць! Сонця кожної пари дуже близькі одне від одного (зрозуміло – в космічних масштабах). Саме через близькість їх тривалий час і не могли сприймати порізно. Так предмети, що знаходяться поряд, зливаються в один, якщо віддалятися од них. Розрізнити двох космічних сусідів поталанило тільки тоді, коли людина озброїлась новим могутнім засобом дослідження – спектральним аналізом.

Виявилося, нові близнята, на яких розпадаються два старші брати – Кастор А і Кастор В,– віддалені один від одного всього на десять мільйонів кілометрів. Зовсім мало в масштабах космосу. Особливо, коли мова йде про такі солідні об’єкти, як зорі. І справді, це в п’ять разів менше, аніж відстань од Меркурія до нашого Сонця. Проте Меркурій – планета. А тут ідеться про відстань між двома зірками.