Мої думки перервав новий сигнал, цього разу інфралокатора. Спереду по курсу «Грегора» вигулькнуло якесь загадкове тіло. Скільки до нього? Напружено кліпали лампочки лічильної машини. Я вихопив перфострічку з результатами підрахунків, швидко пробіг її очима і з полегкістю зітхнув: до тіла летіти ще багато днів, ми встигнемо уникнути його.

– Доповідайте, Паччарді. – Просто з екрана на мене спокійно дивився капітан.

Я сповістив про одержані дані.

– Яке відхилення од курсу?

– Три з половиною градуси.

– За який час ми дістанемось загадкового тіла?

– Якщо швидкість буде незмінна – двадцять вісім земних діб.

– Гм… Якщо швидкість буде незмінна…

– Уникнути зустрічі не проблема…

– Сповіщення прийняте, – перебив мене Брагін. Екран зв’язку погас.

Але за мить спалахнув знову, тільки вже не блакитним, а зеленавим світлом. Це означало, що капітан увімкнув зв’язок з усім екіпажем «Грегора».

– Друзі! Надійшла інформація, що по ходу руху корабля знаходиться невідома планета. Ми спробуєм обстежити її. Уникати зустрічі не будемо. Всім приготуватись до гальмування. За двадцять хвилин увімкнемо гальмівні дюзи. Кожному належить одягти проти-перевантажувальний скафандр. Зняти чохли з маніпуляторів і приготувати «шлюпку» до подорожі. Все!

Швидко увімкнувши протиперевантажувальну систему на пульті, я одяг новенький із приємним запахом пластиковий скафандр.

Тепер лишалося ждати, поки пілот увімкне гальмівні дюзи, та мріяти про зустріч із невідомою планетою. Переді мною на екрані, що вказував на інтенсивність метеорного потоку, як і раніше зміїлася голуба синусоїда. Вдих… Видих… Вдих… Видих. Здається, дихає якийсь велетень. І що тільки не мариться знічев’я. Я тоді і в голову не покладав, яке все це близьке до істини…

Чималу путь подолав наш «Грегор», перш ніж досягти легендарного сузір’я Близнят, котре стільки літ хвилювало уяву землян.