Микола Прокопович поправив краватку й присунув до себе тарілку з яйцями. Підвів очі на Олега й нарешті усміхнувся йому. Не можна сказати, що він погано ставився до брата дружини — все ж таки родич, до того ж людина вихована й чемна, не набридає зайвими розмовами й не лізе в душу, за три роки спільного життя вони ні разу не посварилися, проте Микола Прокопович останнім часом ніяк не міг подолати якоїсь підсвідомої неприязні до Олега. Так само привітно посміхався йому й за вечірнім чаєм, намагався підтримувати легку розмову, але відчував при цьому якщо не роздратування, то внутрішній спротив. Як людина інтелігентна, нічим не виказував цього, проте іноді щось прохоплювалося — чи трохи різка фраза, чи то зайва запальність у суперечці. Микола Прокопович ловив здивований погляд дружини, і в нього завжди вистачало такту, аби відразу погасити напруженість, перевести все на жарт або навіть з гідністю відступити.

Олег — бездоганно поголений, у білосніжній сорочці (полковник царської армії, а прав сорочки сам, і Микола Прокопович, на превелике своє здивування, колись відзначив, що це аж ніяк не принижувало його гідності) — акуратно відкраяв собі шматок булки, розбив яйце з тупого боку. Микола Прокопович вкотре вже спостерігав цю жахливу звичку — вихована людина починав їсти яйце з гострого боку, трохи очистивши його і вибираючи ложечкою. Певне, Олег цього не знає: очистив яйце мало не зовсім і відкусив одразу половину, так їдять круті яйця селяни чи комісари, однак з тих що візьмеш, у кого могли навчитися вишуканих манер, ще вчора мало не личаками щі хлебтали, а тепер наркоми навіть по закордонах роз’їжджають…

Дивно, але сама тільки думка про народних комісарів, котрі узурпували владу й вільно їздять на різні міжнародні конференції і навіть у Париж, примирила Миколу Прокоповича з Олегом і пригасила роздратування, біс з ним, нехай б’є яйця з тупого боку чи навіть ковтає їх із шкаралупою, однаково своя людина, яка і зрозуміє тебе, і підтримає у важку хвилину.