З 01.01.1918 р. — командир окремої кінно-гірської батареї Гайдамацького Коша Слобідської України військ Центральної Ради. У бою під Бердичевим у середині лютого 1918 р. був поранений у ногу. 15.03.1918 р. батарея була реорганізована у Запорізький кінно-гірський гарматний дивізіон Окремої Запорізької дивізії військ Центральної Ради, на чолі якого залишався до кінця Визвольних змагань (цей дивізіон у Дієвій армії УНР називався Алмазівським). Учасник Першого Зимового походу. 03.08.1921 р. був підвищений до звання генерала-хорунжого Армії УНР.

Алмазов Олекса, фото 30-х років (За Державність. — Варшава. — 1937. — Ч. 7)

У 1923 р., після перебування у таборах для інтернованих українських вояків, працював помічником маркшейдера на вугільній шахті товариства «Сатурн». У 1926 р. переїхав до Чехо-Словаччини, закінчив гідротехнічний відділ Української господарської академії у Подєбрадах (1930), після чого працював інженером у Луцьку. Помер та похований у Луцьку (могила існує донині).

ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 1. — Спр. 68. — С. 1–2; РГВИА. — Ф. 409. — Оп. 1. - п/с 14-579; ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 557. — С. 189; Петрів В. Спомини з часів української революції (1917–1921). — Львів. — 1928. — Ч. 2. - 1930. — Ч. 3; Вишнівський О. До історії Синіх і Залізних//За Державність. — Варшава. — 1937. — Ч. 7. — С. 79; Крат М. Вапнярська операція//За Державність. — Варшава. — 1938. — Ч. 8. — С. 66–80; О. Ш. Село Наливайки// Табор. — Варшава. — 1928. — Ч. 8. — С. 64–75; Дмитрук В. Пам'яті генерала — патріота Олекси Алмазова; Омелянович-Павленко М. Спогади українського командарма. — Київ. — 2002.