Перші біографічні нариси про українських воєначальників, визначних старшин та героїв Визвольної війни 1917–1921 рр. з'явилися ще під час боротьби Української Народної Республіки за свою незалежність. Першим автором, що збирав біографічні відомості про визначних командирів Армії УНР та УГА, став військовий журналіст Осип Благодир, який у першій половині 1919 р., у часописі «Стрілець», опублікував нариси про Андрія Долуда, Михайла Омеляновича-Павленка, Віктора Курмановича, Мирона Тарнавського, Осипа Микитку, Густава Циріца та деяких інших.

Збирання біографічного матеріалу під час ведення бойових дій було складним завданням. Лише після того, як у листопаді 1920 р. Армія Української Народної Республіки була інтернована на польській території, Військове міністерство УНР вжило заходів до збирання реєстраційних карток з біографічною інформацією серед вояків. Але, коли постало питання про уточнення біографічних даних загиблих та зниклих безвісті українських командирів, виникла низка проблем. Як правило — ніхто не знав навіть приблизних дат їхнього народження та ступінь освіти. Наприклад, 1 лютого 1921 р. у тернопільському військовому шпиталі помер один із засновників українського військового руху генерал-хорунжий Павло Кудрявцев. Виявилося, що ніхто точної дати народження цього генерала не знав і у жодному документі з тих, які знаходилися у розпорядженні Військового міністерства УНР, її не було зазначено. У результаті, некрологи по генералу Кудрявцеву були опубліковані без зазначення цієї дати.