(09.09.1896 — після 1975) — підполковник Армії УНР (генерал-хорунжий в еміграції).

Походив з дворян Полтавської губернії. Народився на ст. Затішьє Тираспольського повіту Херсонської губернії. Закінчив Лубенське вище навчальне училище, Чугуївське піхотне юнкерське училище (01.01.1916 р.), вийшов прапорщиком до 216-го піхотного запасного батальйону. 05.07.1916 р. відбув на поповнення військ Південно-Західного фронту. Останнє звання у російській армії — штабс-капітан.

Базилевський Павло, фото 60-х років (Пам'ятна книга. П'ятдесятиліття Союзу бувших українських вояків в Канаді. — Гамільтон. — 1987)

З 17.03.1918 р. — старшина кінної сотні 1- го Запорізького полку Окремої Запорізької дивізії Армії УНР. З 01.04.1918 р. — у складі 2- го куреня 1-го Запорізького полку виділений на формування 4-го Запорізького ім. Б. Хмельницького полку Армії УНР. З 01.05.1918 р. — командир 1-ї сотні 4-го Запорізького ім Б. Хмельницького полку Армії Української Держави. З 12.09.1918 р. — командир 3-ї сотні тат. в. о. командира куреня. З 19.12.1918 р. — командир 11-х сотні. З 01.01.1919 р. — командир 3-го куреня. 18.03.1919 р. був поранений у бою з більшовиками, евакуйований до госпіталю, тривалий час лікувався. З 16.09.1919 р. — у резерві старшин Головного управління Генерального штабу (ГУГШ)

УНР. З 26.01.1920 р. — командир куреня 1-го рекрутського полку Дієвої армії УНР. З 31.03.1920 р. — командир 10-го куреня 4-ї стрілецької бригади Армії УНР. З 28.04.1920 р. — командир 11-го куреня. З 05.05.1920 р. — помічник командира 11-го куреня. З 12.06.1920 р. — помічник командира 12-го куреня. З 25.07.1920 р. — командир 20-го куреня 7-ї бригади 3-ї Залізної дивізії Армії УНР. З 17.11.1920 р. — комендант Могилева-Подільського. З 20.12.1920 р. — помічник начальника школи старшин 3-ї Залізної дивізії Армії УНР.