Як згодом виявилося, новоспеченим гусарам поталанило набагато більше, ніж тим із козаків, що перетворилися на «простих мирних орачів» — останніх, у переважній більшості, невдовзі було просто закріпачено. Що ж до гусарів, то вони були зобов’язані відслужити не 25, як в армії, а тільки 15 років. Ті ж, хто лишався у полках на 20 років, мав змогу отримати чиновницький або офіцерський чин, а з ним — дворянство. Крім того, діти гусарів, що відслужили 20 років, також ставали вільними. Слід додати, що порівняно з армією гусари отримували підвищені грошові оклади

Лише окремі особи зі слобідської козацької старшини перейшли до новосформованих гусарських полків, як офіцери. Річ у тім, що в козацьких полках могли числитися старшинами будь-які особи, що посідали певний земельний та майновий ценз, — слобідська аристократія. Більшість цих аристократів ніколи не брала участі у бойових діях, погано знала військову справу, а тим більше — кавалерійську службу. До того ж, значна частина слобідської старшини виявилася або надто старою, або мала фізичну підготовку, невідповідну до військових вимог. Зрештою, якась кількість старшин просто відмовилась далі служити у війську — на знак протесту проти скасування Слобідського козацтва.

Поза гусарськими полками доля слобідських козаків склалася у більшості не найкращим чином. Пільги надавалися лише старшині. Так, козацькі полковники, що брали участь у бойових діях, приймалися в гусари або звільнялися у відставку підполковниками, а ті, що не брали участі, — прем’єр-майорами. Полкові обозні — прем’єр-майорами або секунд-майорами; решта полкової старшини — капітанами або поручиками, нарешті, сотенна старшина — поручиками та прапорщиками. Підпрапорні — вахмістрами, унтер-офіцерами та капралами. Цікаво, що полкова та сотенна старшина з отриманням офіцерських звань автоматично посідала дворянство Російської імперії, а підпрапорні мусили ще відслужити певний термін, щоб здобути чин прапорщика, а з ним — і дворянство.