Рум’янцев доповідав про серйозну нестачу в малоросійських козаків зброї та спорядження, недосконалу військову організацію, а також, найголовніше, відсутність дисципліни, випадки відмови підпорядковуватись командирам і схильність до бунтів. Певно, за таких умов Малоросійські козацькі полки не становили серйозної воєнної сили.

Клопотання про реформування Малоросійського козацтва було відхилено. Проте, відповідно до указу Катерини II, генерал-фельдмаршал П. О. Рум’янцев отримав зобов’язання підготувати до нової Російсько-турецької війни 12 тис. малоросійських козаків з відповідною кількістю старшин. Генерал-фельдмаршал мусив підкоритися, але знову зауважив імператриці, що не вважає малоросійських козаків підготовленими до війни, а їх старшин (за кількома винятками) — здатними до несення військової служби

Уже в грудні 1768 р. стало зрозумілим, що 12 тис. малоросійських козаків зібрати не вдасться, тож П. О. Рум’янцев наказав малоросійській старшині зібрати хоча б 6 тис. або «сколько найдетца». За станом на грудень 1769 р. у російській армії мало бути 9 тис. козаків, але їх реальна кількість у документах не зафіксована

Малоросійські козацькі полки, через брак відповідної підготовки, не брали безпосередньої участі у бойових діях під час Російсько-турецької війни 1768–1774 рр., але охороняли тили російської армії, прикордонні території та шляхи сполучення. Приміром, козаки Лубенського полку розташовувалися на охороні м. Бендер, лінії від Бендер до Ясс і далі до р. Прут; Переяславський полк перебував у розпорядженні штабу П. О. Рум’янцева; ще 1500 козаків охороняли поштовий шлях між Дніпром і Дністром

Окремі представники малоросійської шляхти брали участь у Російсько-турецькій війні 1768–1774 рр. у складі російських частин. Серед них, зокрема, слід особливо відзначити майбутнього фельдмаршала Російської імперії Івана Васильовича Гудовича (1741–1821) та генерал-поручика Андрія Степановича Милорадовича (1726–1796)