Утім, як для ляща без розмаху, і цей удар вийшов непоганим. Вона спіткнулася, зробивши крок назад, і вдарилась об балясину сходів, аж рушник злетів у неї з голови. Вологі каштанові патли зміїлися їй по щоках, від чого вона стала схожа на Медузу. Посмішка на її лиці поступилася місцем ошелешеному здивуванню, і Джуніор помітив цівку крові в кутику її губ. Уже гарно. Чудово просто. За те, що вона зробила, ця курва заслужила на кровопуск. Стільки клопоту завдала, і не лише йому, а й Френкі, й Мелу, і Картеру також.

Голос матері в його голові: «Не дозволяй собі втрачати самоконтроль, любий. — Навіть мертва вона не втомлюється давати йому поради. — Провчи її, але не так, щоб аж занадто».

Він і справді міг би обійтися малим, але тут на ній розчахнувся халат, і під халатом вона виявилася голою. Він побачив темний кущик волосся над її племгоспом, над її невситимо блядським племінним хазяйством, через яке й стався весь цей клопіт, а якщо вникнути глибше, то від цих сучок з їх хазяйствами всі клопоти цілого світу, а в його голові смикає, гупає, б'є, вона гуде, лящить і розколюється. Немов ось-ось вибухне термоядерна бомба. Перфектні грибовидні хмарки вилетять з обох вух, і тоді в нього над плечима станеться вибух і Джуніор Ренні (котрий не знав, що в нього пухлина в мозку — астматичний доктор Гаскелл навіть думки не припускав щодо такої можливості, звідки їй взятися в такого загалом цілком здорового, ледь двадцятилітнього юнака) здуріє.

Нещасливим цей ранок був для Клодетт Сендерс і Чака Томпсона; по суті, цей ранок був нещасливим для всіх у Міллі.

Але мало хто виявився аж таким нещасливим, як колишня дівчина Френка Делессепса.

Її наздогнали ще дві логічно пов'язаних думки, коли вона, приперта спиною до балясини, уздріла, які в нього вирячені очі, як він закусив собі язика — так сильно закусив, що аж зуби глибоко вгрузли.

«Він божевільний. Я мушу викликати поліцію, поки він мене не замордував».