Машини тепер прибували з обох напрямків — і з Моттона, і з Честер Мілла. Через луг, від фермерської садиби, що виднілася вдалині, бігли три, поки ще крихітні, людські фігури. Деякі з машин гуділи клаксонами, ніби таким чином можна вирішувати будь-які проблеми. Першим під'їхав автомобіль з боку Моттона і, не наближаючись до палаючого лісовоза, став на узбіччі. Звідти вилізли дві жінки, вони стояли і, прикриваючи собі долонями очі, дивилися на стовп диму.

— Бля, — подав голос Морський Пес. Промовив він це знічено, якось безвиразно. Він підійшов до Барбі через поле, оминувши по східній діагоналі палаючий лісовоз. Водій занадто перевантажив машину і мчав занадто швидко, подумалося Барбі. Але поховальне вогнище принаймні він отримав варте справжнього вікінга. — Ти бачив, де встряла та колода? Мене ледь не прибило. Могло розчавити, як ту комаху.

— У тебе є мобільник? — Барбі довелося прокричати ці слова, щоб бути почутим крізь тріск палаючого тягача.

— У машині, — відповів Морський Пес. — Можу пошукати, якщо хочеш.

— Ні, зачекай, — зупинив його Барбі. З раптовим полегшенням він подумав, що все це може бути сном, ірраціональним кошмаром з отих, де їзда на велосипеді під водою або патякання про власне сексуальне життя мовою, якої ти ніколи не вивчав, здається цілком буденною справою.

Першим, хто прибув до бар'єра з його боку, виявився опецькуватий чоловік за кермом старого пікапа «GMC»

«Це сон, — запевнив він себе. — Якщо повторювати собі, що це сон, якось можна ще діяти».

До двох жінок з боку Моттона додалося з півдесятка чоловіків, котрі також дивилися, прикриваючи собі очі долонями. Машини тепер стояли по обох узбіччях шосе. З них вилазили нові люди і приєднувалися до натовпу. Те саме починалося і з боку Барбі. Скидалося на таке, як ніби поряд влаштували дуель дві конкуруючі, повні заманливо дешевих товарів товкучки: один базар з моттонського боку міської межі, другий — з боку Честер Мілла.