Це траплялося нечасто - лише тоді, коли його душа переповнювалася тією гидотою, що її отець Ян вибирав із чужих. Для блага інших - і заради власного зиску. Усіляко бувало, і досі мучився сорокалітній абат Ян, що його вважають святим, досі діймало страшне питання: благо діє він чи зло? Чи бажане Богові те, що він робить, чи вже чекає на нього в пеклі Сатана, у зловтішному передчутті потираючи руки?..

Відповіді ігумен усе ще не знайшов.

7

Марта присіла на край вузького чернечого ложа й мовчки спостерігала, як отець Ян повагом умощується на лаві навпроти неї. Строге й бліде абатове обличчя з високим чолом та густо посивілими скронями справді скидалося на лик святого, і Марта подумала, що Яносикові дуже пасував би світний німб навколо голови. На абатові була біла довгопола ряса з пелериною, яку носили всі бенедиктинці, але навіть не знаючи, хто він, Марта ніколи б не сплутала Яна з рядовим ченцем із ордена св. Бенедикта чи якогось іншого.

- Ну, здрастуй, сестро, - стиха мовив абат і подивився їй просто у вічі.

- Здрастуй… святий отче, - ледь посміхнулася Марта.

Посмішка вийшла сумна, мало чи не вимучена.

- Давно ми не бачилися з тобою, Марто. І тому я не вірю, що ти випадково з’явилася тут. Розповідай.

- Не знаю навіть, із чого почати, Яне…

- З початку, Марто, з початку. Чула, мабуть, що на початку було Слово?

- З початку? Я порушила одну з наших Заповідей, Яносику.

- Яку ж? - тонкі абатові брови ледь помітно піднялися, але на обличчі при цьому не здригнувся жоден м’яз.

- Я перетнула дорогу Великого Здрайці.

Цього разу Ян не зміг приховати свого хвилювання.

- Ти ризикнула помірятися силою з Нечистим?!

- Так.

- І… що ж?

- Я украла в нього душу. Душу, яку він купив; душу, що належала йому за Правом. Відтоді він шукає мене. Мене - і того, у кому тепер живе належна йому душу.