У дорогу…
Легкі сухі пальці торкнулися Яношевої шиї. Він здивовано обернувся - чорна жінка стояла зовсім поруч, наче миттєво перемістилася від свого стола до місця князівської трапези. Тонкі губи ворухнулися - жінка мовила перепрошуючи:
- Великодушно прошу пробачити, ваша милосте! Спіткнулася…
- Геть звідси, - недбало кинув молодий Лентовський, наливаючи собі вина в дерев’яний кухоль, і раптом відчув, як у нього засвербіли очі.
Саме очі, як нібито від потилиці… ні, від шиї, де торкнулися Яноша чужі пальці, потяглися всередину тоненькі нитки-павутинки, швидка метушлива цвіль, кінчиками невидимих волокон увійшовши зсередини в зіниці й ворушачись, розтягуючись, розростаючись…
Княжич здивовано кліпнув - і відчуття зникло.
Немов рука досвідченого кишенькового злодія, що в останню мить зникає з відкритого гаманця, коли розтелепа-хазяїн запідозрить недобре й роззявить рота, щоб заволати на весь базар: «Тримай злодія!»
Об чобіт Яношеві розчулено терлася корчмарева кішка Бирка - випрошувала шматочок свининки, боязко поглядаючи на одновухого пса, який усе ще дрімав.
- Під гіркою, під мостом псує дівок чорт хвостом, - завів на всю корчму старий князь, а скрипаль на ходу спробував підхопити мелодію. - Буде чорту лихо, ой…
Забувши слова хвацької пісні, що чув від єгерів на минулому полюванні, Лентовський вилаявсь і пожбурив у скрипаля обгризеною кісткою.
Чорна жінка уже відходила від князівського столу, коли обличчя її раптом напружилося, у погляді, зверненому до старого князя, спалахнула шалена ненависть, що блискавицею метнулася під густими бровами, але жінка різко присіла, злодійкувато погладила Бирку, що нявкнула, і обличчя жінки майже відразу набуло попереднього виразу.
Ще мить - і ні її, ні рябого собаки в корчмі вже не було.
Йошка побачив поряд з недоїденою печенею срібний напівталер, але вирішив галасу не здіймати і тим більше не гнатися за гостею; а невдовзі йому стало не до талерів і жінок: найбезневинніша кішка Бирка люто засичала, стрибнула на стіл і звідти живою грудкою кинулася прямо в обличчя старому князеві.