«…Здається, мені пощастило розгадати таємницю хмари. Це – надзвичайно потужне магнітне поле. Певно, цим можна пояснити гальмування «Ренати». Зореліт потрапив у магнітне поле колосальної сили, породжене зорями. Воно й викликало гальмування корабля. При цьому в оболонці й металевих частинах «Ренати» могли виникати струми Фуко, що й було причиною заклинення дверей і люків. Дією магнітного поля на організм пояснюється й сонливість багатьох членів екіпажу. Але чому ж в такому разі прилади не показали наявності магнітного поля? Вони – як це не парадоксально! – виявились занадто чутливими для магнітних полів такої сили. Коли трохи оклигаю, я перевірю свою гіпотезу: переведу магнітометр на менш чутливу шкалу».

Стафо підвівся з-за столу й спробував пробитися по кімнаті. Трохи паморочилась голова. В кутку стояв непотрібний уже маніпулятор. Роб крокував поруч штурмана, ладен в будь-яку хвилю підтримати його.

Вперше за багато днів Стафо по-справжньому міцно заснув. Прокинувшись, він спочатку не міг второпати, що сталося. Він чомусь висів у повітрі, поруч плавала ковдра. Стафо зробив різкий рух, намагаючись схопити ковдру, і боляче стукнувся ліктем об стінку. Це його привело до тями.

Невагомість!

Він кинувся до головного пульту. Бічні дюзи вже автоматично вимкнулися – зникла сила тяжіння магнітного поля. Отже, «Рената» перестала падати, тепер вона в самому центрі величезної «потенціальної ями», з якої ще доведеться вибиратися.

Стафо став на транспортер і помчав у біозал. Він одвик від стану невагомості і тепер відчував себе незграбним. Замість того, щоб іти по пругкому пластику підлоги, йому доводилося пересуватися, перебираючи руками спеціальні поруччя. А Роб швидко пристосувався до стану невагомості. Точно розраховуючи інерцію і відштовхуючись своїми пружними щупальцями, він робив величезні стрибки.